^_^ ^_~ ^п^ T_T -_- >^_^< *^_^* *_* >_< x_x n_n >_> O_o o_O O_O o_o Вышеуказанные "О_о,о_О,О_О,о_о" можно использовать добавив вместо "_" ",,". ^___^ ^________________^ ^___________________________^
Вот они такие эти японские смайлики, юзаемые анимешниками и некоторыми не выпавшими из детства взрослыми дядями. Считается, что они более кавайные, чем обычные. Как их использовать подробно написано вот тут. Чем больше в смайлике подчёркиваний, тем выше степень кавайности и вероятность нахождения рядом восклицаний типа KAWAII DESU NEEEE~.
мне стыдно. но в последнее время не могу четко сформулировать текст записи. и вот все это выливается в кучу записей с текстами песен, вот. а вообще... приходится становится взрослее. приходится двигаться дальше. А еще я совсем разучилась "думать - нет, говорить - да". Появилась прямолинейность. И плюсов в ней пока особо нет. Проблем стало больше. Но ничего. Так даже интересней. А. Еще я крут, гы. Пил пиво с гопниками. Это для меня нечто новое, гы. Что пиво, что гопники. Да и с моим 16-летием, большинство знакомых дяденек от 18 до 40, ооочень изменили свое отношение ко мне. я их боюсь, гыгы. а еще у меня был прекрасный подарок на др. его зовут минор. и он вернулся!! ^^
«Стары Даніла славіўся на цэлую ваколіцу сваімі вырабамі: вёдрамі, начоўкамі, цабэркамі і лыжкамі, якія выходзілі з яго рук моцныя, гладкія і вельмі зграбныя». На кірмашах іх ахвотна куплялі людзі, і бондар з жонкай жылі ў дастатку.
Мэтай яго жыцця былі не заробкі, а сама праца. «Майструючы... ён забываў аб ядзе, аб сне. Нікому, апрача жонкі, не можна было глядзець, як ён працуе». Аўдоцця, жонка, была яго ценем, яна любіла ўсё, што любіў муж, і ганіла тое, што яму не падабалася.
На суседзяў Даніла глядзеў, «як на няўдалыя цабэркі з крывых, нязграбных клёпак». Ім было не дадзена спазцігнуць вялікую таямніцу, якую ведаў ён. Бондар і жадаў бы выказаць вясковаму люду ўсё, што было ў яго на душы, але быў упэўнены, што яны гэтага не зразумеюць, пачнуць смяяцца. I стары майстра нёс пакуту маўчання.
Пані з маёнтка захацела мець посуд, зроблены «залатымі рукамі» (так вяскоўцы празвалі бондара). Заказ пані Даніла ўспрыняў як шчаслівы і даўно чаканы выпадак, пасланы самім лёсам. Нарэшце яго майстэрства, яго працу змогуць ацаніць па-сапраўднаму.
Прыступаючы да працы, ніколі так стары Даніла адмыслова не вастрыў інструмент, так прыдзірліва і доўга не выбіраў дрэва, так старанна не абрабляў дошкі... «Гэта былі не вёдры, не начоўкі, не лыжкі, а дзіўны сон пекных форм. Гэта былі ажыццёўленыя мары Данілавага сэрца. Гэта было тое, дзеля чаго варта і жыць, і пакутваць».
На санках Даніла і Аўдоцця павезлі посуд у двор пані. Раз за разам яны спыняліся, каб здзьмухнуць з вырабаў сняжынкі. Ля паніных пакояў іх сустрэла плойма крыклівых вераб'ёў і адзін «шэры падшывалец апаганіў чысценькі бялюткі цабэрак». Майстра і яго жонка акамянелі. Спрабуючы вострым сцізорыкам выскрабці пасудзіну, Даніла не заўважыў, калі падышла эканомка. Яна загадала ўсё адвезці на кухню. Пані ж не захацела глянуць на Данілаву «песню», заплаціла яму не таргуючыся.
Грошы абражаны бондар кінуў на ганку, але Аўдоцця іх непрыкметна для мужа падняла. Дамоў яны вярталіся, як з пахавання. «Пані, сама гэтага не разумеючы, бязлітасна плюнула чалавеку ў самую душу... Памерлі яго мары, якімі ён цешыўся ўсё жыццё».
Пасля гэтага Даніла закінуў бондарскую справу. Раней зусім абыякавы да гарэлкі, валяўся цэлымі днямі п'яны ў карчме пад сталом. Аўдоцця цярпела голад, холад і нікому не жалілася. Загаласіла, заплакала заўсёды маўклівая бондарава жонка толькі, калі мёртвага Данілу паклалі ў шурпатую нязграбную труну. Яе гора і крыўда выліваліся ў «прыгожыя словы сумных прычытанняў», аж суседкі дзівіліся.
Людзі гаварылі, што калі б Даніла каго з іх навучыў сваёй справе, той бы век яго ўспамінаў добрым словам, а то ён ад пані пахвалы чакаў. Хутка за Данілам памерла і Аўдоцця. Па ёй ніхто не галасіў, бо «была яна адна-адзінокая».
Они нарисовали мне рот и хотят чтобы я говорил. Они сделали мне голову и хотят, чтобы я ею думал. Они просверлили мне глаза и хотят, чтобы я ими видел. Они просверлили мне нос и хотят, чтобы я этим нюхал. Они натянули на меня новую кожу, чтобы мне было жарко и страшно.
Но когда откроется рот, я скажу им одно только слово: Только одно: пошли вы все нахуй.
В моём городе, слишком много машин. В моём городе, слишком много ненужных людей. В моём городе, не уйти от дежурных витрин. В моём городе, легко достать героин. В моём городе люди не верят в то ,что живут. В моём городе птицы не поют, В моём городе я не знаю соседей своих, В моём городе каждый чужой, среди чужих... Под наркозом пожирает нас, Мой город... Передозом лиц, колёс и зла, Мой город... Каменными стенами домов, Мой город... Затихает на... Затихает на могиле снов...